Історія

Альбина Де Монтолон

Історія селища Лазурне:карти Шуберта
ШУБЕРТ Федір Федорович (12 лютого 1789 Санкт-Петербург – 3 листопада 1865, Штутгарт), штабний офіцер, згодом найбільший військовий російський астроном, картограф і геодезист, генерал від інфантерії (1845). Нагороджений багатьма орденами Російської імперії.Отримав домашню, переважно математичну, освіту. Саме завдяки йому ми можемо більше взнати про свою історію.В своїй книзі про історію селища Лазурне саме ці карти Шуберта були використані. Подивіться на фрагмент однієї із карт Фрагмент карти Шуберта(1865р) На ній вказана наша місцевість,економія Софієвка засновника нашого селища француза В.Рувє. Прочитати позначки карти можна за посиланням Позначки карти Шуберта . В ній ми бачимо:Окремі будівлі господаря, до яких ведуть грунтові дороги.Також поблизу розташовані два дерев’яні вітряки,ток,кладовище,часовня біля площі насаджень окремих дерев,напевно це був сад господаря бо про нього описано в книзі. Вказано скотний двір Саксонка,саме із пород овець і було названо озеро Саксонка,тоді там були просто колодязі питної води.Біля скотного двору вверху Кирпичний сарай, де вже робили кирпичі бо поряд були колодязі і глина,яку брали біля майбутнього о.Саксонка.Вздовж берега вказано о.Устричне,кордон Джарилгач з деревяною пристаню. Може хто і більше взнає з цих карт то повідомте,буду вдячний.
Для публічного перегляду книги Сторінки війни,присвячується в пам’ять про учасників Другої світової війни селища Лазурне та їх спогади,також Ви можете переглянути Книгу Пам’яті про воїнів смт.Лазурне
Джарилгацький фронт
В 1897 р. у Джарилгацькій затоці відбулися перші масштабні військові навчання. “Висаджував” десант Одеський загін чисельністю 8213 солдат і офіцерів, 16 гармат і 427 коней. У навчаннях брали участь 31 корабель, серед яких: “Три Святителі”, “Георгій-Переможець”, “Арарат” і “Чатир-Даг”, “Катерина ІІ”, крейсер “Пам’ять Меркурія”, канонірські човни “Запорожець”, “Чорноморець” та “Терець”, мінні крейсери “Хазарський” і “Гридень” та 10 міноносців. З часів Д. Адашева острів не бачив такої флотилії. 26 серпня 1897 р. броненосці стали вздовж берега біля Джарилгацької коси, за кілька кілометрів від Скадовська, приготувавшись до бомбардування узбережжя. “Захищав” узбережжя Севастопольський загін, який мав 7050 військових, 22 гармат і 364 коня. Генеральний штаб визнав, що “ворожий” десант вдався.

Ще в 1915 р. “Скадовська дільниця оборони Чорного моря” обладнала на острові Джарилгач постійний пост та розмістила артилерійську батарею. Проте стріляти їй не довелося. З початком громадянської війни ситуація змінилася.

Наприкінці січня 1919 р. в Джарилгацьку затоку ввійшли грецькі та французькі кораблі, висадивши миротворчий контингент в Скадовську та Хорлах. Керівник пробільшовисько налаштованих військ П.І. Таран висунув ультиматум командуючому грецької флотилії адміралу Янікоста, що у разі, якщо його кораблі не покинуть Джарилгацьку затоку, то на Джарилгацькій косі буде встановлено артилерію, котра закриє флоту вихід у відкрите море. Не бажаючи вступати в конфлікт з однією з воюючих сторін, флот покинув затоку.

В липні 1919 р. есмінець “Живий” озброєний двома 75–мм гарматами та двома мінними апаратами, під командуванням Олександра Дмитровича Кисловського, нещодавно отримавшого звання капітана 2-го рангу, обігнувши мис Тарханкут, взяв курс на порти Скадовськ та Хорли. Як вказує один з учасників походу, там все було тихо, оскільки представники радянської влади звідти зникли. Проте, сама команда надовго в Скадовську не залишилася. Команда есмінців “Живого” та “Жаркого” під командуванням штурмана “Живого” – лейтенанта Михайла Глібовича Суботтіна здійснила десант на Тендру, проте не знайшовши там противника повернулися в Скадовськ. Відомо, що “Живий” та “Жаркий” здійснили ще один рейс між Скадовськом та Тендрою та повернулися до Севастополя.

Ще 27 вересня 1919 р. в Джарилгацьку затоку заходив підводний човен білого флоту “Утка”, котрий став на стоянку в Порту Хорли 29 вересня. Командир “Утки” Монастирьов отримав завдання патрулювати Джарилгацьку затоку, й робив це аж до 23 жовтня 1919 р. Відомо, що 21 жовтня 1920 р., коли Скадовськ та Каркінітська затока ще перебувала в руках білої армії, в Джарилгацьку затоку, з бойовою розвідкою заходив підводний човен “АГ-23” червоної армії під керівництвом командира Іконікова.

Наприкінці січня 1920 р. утворено “Загін Каркінітської затоки” на чолі з капітаном 1 рангу В.І. Собецьким. До загону зарахували канонерський човен “Альма” (1–120-мм, 1–75-мм), боліндер, пароплав–базу та декілька катерів. Весною капітан 1-го рангу Собецкий захворів і в командування загоном вступив капітан 1-го рангу І. К. Федяєвський. Джарилгацький маяк знаходився у розпорядженні “Загону Каркінітської затоки”, відповідно на острові розміщувався білогвардійський загін. Вояків білої армії забрав, 5 листопада 1920 р., пароплав “Саратов”, котрий останім полишив Джарилгацьку затоку.

Відразу по тому, в будинках біля Джарилгацького маяку розмістився прикордоний пост “Особливого відділу охорони кордону та узбережжя”. Саме в цьому відділі, в 1921 р., починав свою прикордону кар’єру майбутній міністр державної безпеки УРСР Сергій Романович Савченко.

В подальшому в Джарилгацькій затоці періодично проводили тільки навчання, і останній раз напередодні 22 червня 1941 р. Загін старшого лейтенанта Рибакова з 2-ї бригади торпедних катерів брав участь у спільних з прикордонниками навчаннях по висадці десанту в районі Скадовська. Висадивши умовний десант, загін прибув 21 червня о 23 годині 40 хвилин в Очаків. Навчання закінчилися, з ранку почалася війна. Доречі останіми, 13 вересня 1941 р., Джарилгацьку затоку залишали катери 3-го загону 2-го дивізіону 1-ї Севастопольської бригади торпедних катерів, під керівництвом капітан-лейтенанта К. Ізофатова, котрі вже обстрілювалися німецькими танками з берега.

Відповідно до даних Центрального архіву Міністерства оборони та Центрального Військово-морського архіву СРСР за період Великої Вітчизняної війни в районі острова Джарилгач загинуло або пропало без вісти 33 радянських військовослужбовців. Лейтенанти 2 авіаполку ВПС Чорноморського флоту Георгій Олексійович Лубчів (1915 р.н.) та Андрій Іванович Сивий (1915 р.н.) не повернулися з бойового завдання в районі острова Джарилгач 27 серпня 1941 р. Наступного дня загинули в повітряному бою в районі острова лейтенанти 2 авіаполку Микола Іванович Журавльов (1915 р.н.) та Володимир Юхимович Берзон (1913 р.н.).

Інші 29 – загиблі матроси “Служби спостереження та зв’язку головної бази Чорноморського флоту”. 13 вересня 1941 р. німецькі війська окупували Скадовськ, командування Чорноморського флоту залишило на острові Джарилгач вищезгадану службу. Її метою було спостереження за переміщенням німецьких кораблів i літаків та інформування про це командування флоту в Крим.

Радянська класична версія про події на острові зводиться до того, що 17 моряків на чолi зі старшиною 2 статті Іваном Кочетковим залишилися на острові і вели спостереження. Саме за наводкою “Служби спостереження…” 19 вересня о 4 годині 55 хвилин крейсер “Ворошилов” вийшов у район Скадовська для обстрілу скупчень військ противника. На початку жовтня до “Служби спостереження…” приєдналася група комісара Виноградова. Група провела вдалу вилазку в Новоолексіївку (нині Лазурне), їм вдалося зірвати нафтобазу. При повернені на острів над катером з’явився “Месершміт–110” і впритул став розстрілювати моряків. Загинули 12 з 30 червоноармійців, в тому числі і Виноградов. Згідно радянській версії, 7 листопада 1941 р. (річниця Жовтневої революції) старшина І. Кочетков ще піднімав бойовий дух бійців. Нажаль такою була радянська пропаганда, в якій до знамених дат присвячувалось навіть життя та смерть героїв. За тією ж версією, в середині листопада півтисячний загін німців переміг захисників острова, більшість загинула, кількох полонили, лише радист Микола Сурмач залишився живим. Власне саме з його спогадів і складено оповідь.

Але останні архівні дані та деякі спогади розходяться з традиційною радянською інтерпретацією тих подій. Згідно офіційної версії до 19 вересня 1941 р. німці захопили всю територію Херсонщини, за виключенням острова Тендрівська коса, де війська тримали оборону до 4 листопада 1941 р., потім всіх евакуювали. Острів Джарилгач офіційно вже не був радянською територією. А “Служба спостереження…” фактично перебувала в партизанських умовах, і не до середини листопада, а лише до середини жовтня.

Перше вдале повідомлення служби спостереження було про дислокацію великого скупчення сил противника для майбутнього штурму Перекопу. Насправді, 19 вересня о 11 годині 34 хвилини, крейсер “Ворошилов” почав обстріл скупчень військ противника у районі Скадовська та елеватор. Обстріл закінчився о 11 годині 50 хвилин, коректували артвогонь літаки типу МБР–2. Виконавши бойове завдання, о 19 годині 30 хвилин крейсер повернувся на головну базу, використавши 148 снарядів головного калібру, причому за всю війну використано 703 таких снаряди.

18 вересня 1941 р. у районі острова Джарилгач загинув червонофлотець, електрик зв’язку Осман Мустафа Чауш (1921 р.н.). 26 вересня загинув червонофлотець, писар Петро Леонтійович Григорівський (1907 р.н.). У вересні загинув командир відділення сигнальників, старшина 1 статті Тимофій Григорович Клименко (1914 р.н.). 24 вересня 1941 р. німецькі війська почали наступ на Перекопський перешийок і до 29 вересня захопили його. Радянські війська відійшли на Ішуньскі позиції. Фронт переміщувся все далі і далі від острова.

Дані про комісара Виноградова і його диверсійну групу у радянських істориків явно помилкові. Він не міг прибути на острів на початку жовтня, оскільки 1 жовтня 1941 р. інструктор пропаганди, старший політрук (аналог капітана) Віктор Єлисейович Виноградов (1904 р.н.) загинув вже на острові. Командир відділення сигнальників, старшина 2 статті Іван Васильович Кочетков (1919 р.н.) вже після 1 жовтня не міг керувати службою, він теж в той день загинув смертю героя. Того дня загинули також: командир відділення електриків, старшина 2 статті Сергій Дмитрович Бондін (1917 р.н.), червонофлотці: Микола Семенович Попцов (1922 р.н.), радист Іван Васильович Мороз (1919 р.н.), електрик зв’язку Микола Лук’янович Колєсніков (1914 р.н.), телефоніст Микола Семенович Бойцов (1921 р.н.) та головний зв’язківець Василь Якович Кожем’якін (1921 р.н.).

Після цього над островом став кружляти ворожий літак “Хейнкель–126”. А 10 жовтня 1941р. німці намагалися висадити на острів десант, тоді в бою загинули командир посту сигнальників, старшина 1 статті Григорій Михайлович Нікітас (1908 р.н.) та червонофлотці: сигнальник Лука Мефодійович Балоленко (1910 р.н.), електрики зв’язку Віктор Гнатович Неводничий (1919 р.н.) і Семен Якович Бернгіштейн (1916 р.н.). Радянська версія про те, що німецький десант був відбитий сумнівна, більшість матросів врятувалися ховаючись у дюнах.

Герой Радянського Союзу, полковник Олексій Череватенко в спогадах “Небо Одеси. 1941-й” згадував, що 13 жовтня 1941 р. четверта ескадрилья капітана Агея Єлохіна залишила Одесу і взяла курс на Крим. А.А. Єлохін, разом з начальником штабу полку В.С. Нікітіним, летів на УТІ–4. Через високу хмарність вони потрапили в район острова Джарилгач і здійснили вимушену посадку на нього. Тут вони зустрілися з моряками, котрі розповіли, що німці вже побували на острові та розстріляли полонених червоноармійців і місцевих рибалок. Моряки, як стверджує Олексій Череватенко, врятувалися заховавшись саме у дюнах. А. Єлохін та В. Нікітін пробули на острові чотири дні.

17 жовтня 1941 р. катери розвідувального загону під командуванням капітана Семена Львовича Єрмаша, підібрали пілотів, а разом з ними й 12 матросів “Служби спостереження”. Розвідувальний загін у складі 60 осіб від Джарилгача пішов на Ак–Мечеть, а потім на Євпаторію. При цьому загін знищив склад пального, літак та колону противника. Нажаль гвардії капітан, герой Радянського Союзу Агей Єлохін не залишив нам власних спогадів, оскільки 23 червня 1942 р., по геройські загинув у боях за Харків.

Саме 17 жовтня 1941 р., на острові Джарилгач при висадці німецького десанту, загинули червонофлотці: радист Опанас Іванович Романенко (1913 р.н.), телеграфіст Григорій Васильович Рубцов (1917 р.н.), радист Семен Михайлович Мотлашевський (1921 р.н.), сигнальник Микола Дем’янович Вакулін (1912 р.н.), зв’язківець Павло Арсентійович Григор’єв (1921 р.н.), електрик–зв’язківець Семен Петрович Звягін (1912 р.н.), рульовий Василь Григорович Карнаухов (1909 р.н.), зв’язківець Генріх Петрович Клемят (1920 р.н.), радист Мефодій Антонович Грищенко (1902 р.н.), сигнальник Дмитро Дмитрович Антошкін (1912 р.н.), головний зв’язківець Георгій Варфоломійович Ломідзе (1921 р.н.), радист Василь Григорович Шадорін (1910 р.н.) та зник безвісти електрик–зв’язківець Петро Миронович Гладирьов (1913 р.н.). Смертю хоробрих полягли старшина 2 статті, та радист Олександр Вікторович Лютий (1912 р.н.).

У 12 матросів “Служби спостереження”, котрі залишили острів 17 жовтня 1941 р., не було ні можливостей ні необхідності залишатися на острові до середини листопада. 18 жовтня 1941 р. німці почали наступ на Ішуньскі позиції в Криму і 20 жовтня зайняли їх. 29 жовтня 1941 р. весь Крим був захоплений німецькими військами, Севастополь опинився в облозі. Можливо захищаючи Севастополь загинули й ті 12 матросів, принаймі жодної інформації що вони залишились живими немає.

Незважаючи на певні викривлення фактів радянськими істориками, героїчний подвиг 29 моряків є вражаючим. Джарилгацький фронт вистояв рівно місяць у нерівній і кривавій боротьбі. Щоправда за даними місцевого вйськового комісарту, на острові Джарилгач, знходиться поховання 11 загиблих радянських воїнів.

У пам’ять про подвиг всіх загиблих моряків, 9 травня 1967 р., бiля пристані на косі Глибока, встановлено пам’ятник. Вічна пам’ять загиблим…

У період з листопада 1943 р. i до закінчення війни на острові Джарилгач розташовувався пост спостереження, сповіщення та зв’язку, на якому несли вахту три моряки. Весною 1944 р. над островом був збитий німецький літак “Хейнкель–126”. Він сів на фюзеляж на косі, на світанку п’ять німецьких льотчиків готувалися до відплиття на надувному човні в Крим, в цьому їм завадили два літаки Скадовської авіаційної групи, всі німці після нетривалої перестрілки здалися. В 1944 р. в Джарилгацькій затоці базувалася Очаківська військово-морська база у складі якої перебувала бригада торпедних катерів.
Джерело-https://skadovsk.org/velika-vitchiznyana-vijna-17-37-18-25-04-2019

Морской спецназ черноморского флота в годы великой отечественной войны и его действия на острове Джарылгач
Непосредственное руководство созданием этой части флотского спецназа осуществлял офицер разведотдела майор Ермаш Семен Львович, который до начала Великой Отечественной войны проходил службу в пограничных войсках НКВД. Он же в дальнейшем отвечал в разведотделе за действия этого разведотряда. Набор личного состава отряда проводился около трех недель, на строго добровольных началах, среди матросов, старшин и мичманов, направленных до этого в Учебный отряд для формирования на его базе частей морской пехоты.Командир и комиссар отряда в ходе боевой и тактической подготовки личного состава добивались, чтобы каждый из будущих спецназовцев умел управлять автомобилем и мотоциклом. Некоторых даже отправляли в одну из частей береговой обороны, и там они учились водить танки. Кроме этого учили рукопашному бою, приемам борьбы самбо. Среди личного состава отряда нашлись боксеры, борцы. Они тоже в свободное от плановых занятий время делились своим спортивным опытом с другими. Дневные походы скоро уступили место ночным, причем шли без компаса. Тщательно изучалась топография, и чуть ли не каждый день проводились специальные уроки немецкого и румынского языков. Большое внимание уделялось практике обращения с различными образцами стрелкового оружия и ручных гранат, как своих систем, так и противника. Первой боевой операцией разведотряда стала высадка 25 октября 1941 года на остров Джарылгач, где находился один их постов Службы наблюдения и связи (СНиС) флота, с которым прервалась связь. В этой высадке приняли участие 60 спецназовцев. Операцией непосредственно руководили курировавший этот отряд в разведотделе флота майор С. Ермаш и комиссар отряда У. Латышев. В ходе высадки на остров Джарылгач было обнаружено, что он занят немцами, которые несколькими днями ранее уничтожили на нем пост СНиС и оставили там свое подразделение. В ходе завязавшегося боя флотскими спецназовцами были уничтожены 16 немецких солдат и один офицер. После уничтожения немецкого гарнизона острова отряд взорвал находившийся на нем маяк и склад горючего, также были уничтожены находившиеся там немецкие плавсредства. К сожалению,первая группа разведотряда погибла. Группа действовала на окраине Евпатории до 14 января 1942 года, когда она была обнаружена противником и приняла последний бой, длившийся 12 часов. Затем от Латышева поступила последняя радиограмма: «Мы подрываемся на своих гранатах. Прощайте!». В живых остался только один разведчик – краснофлотец Василюк, который бросился в зимнее море и проплыл от места боя несколько километров и затем, выбравшись на сушу, через несколько суток добрался до Севастополя. Источник-Константин Колонтаев Крым: битва спецназов © Колонтаев К., 2015 © ООО «ТД Алгоритм», 2015

Фото1Монети,які знайшли на березі Лазурного
COS, CONS, CO, C – CONSVL: высшая должность в республиканском Риме. Во времена империи эта должность оставалась достаточно значимой и достаточно часто исполнялась императором и членами императорской семьи. Немногие римляне могли стать консулом во второй раз, за исключением императора конечно. Отсутствие числа после аббревиатуры указывало на то, что данное консульство первое. Септимий Север (монетный двор Эмесы) использовал редкие варианты этой аббревиатуры: IIC, IICO и COS I. Проб использовал обозначение CONS. У Коммода и Галлиена были монетные серии с обозначениями: C и цифра. Стандартной формой было: COS плюс число исполненных консульств (на представленном примере у Домициана их 16, а у Траяна  2). На монетах Антонина Пия встречается надпись COS DES II. Выпуск этих монет отмечал его назначение на второе консульство, наступавшее 1 января, хотя монеты были выпущены ранее этой даты. http://ancientrome.ru/numizm/abbrevia.htm Монетный двор в Константинополе,Турция,326гг http://ancientrome.ru/numizm/mints.htm

Фото2 монети,які знайшли на березі Лазурного
Феодо́сий I Вели́кий — последний император единой Римской империи. В 379 году получил власть над восточной частью Римской империи как соправитель императора Грациана, в 394 году стал править всей Римской империей единолично D(ominus) N(oster) THEODOSIVS P(ius) F(elix) AVG(ustus) GLORIA ROMANORVM 379-395 медь Константинополь 22 mm. Аверс Бюст вправо в драпированной кольчуге и диадеме Легенда: Господин Наш Феодосий Благочестивый Счастливый Август Реверс Феодосий держит лабарум и глобус Легенда: Слава Римлян
Феодосий держит лабарум и глобус
Легенда: Слава Римлян


Теоретичні версії потрапляння римських монет на узбережжя Лазурного
Теорії потрапляння римських монет на узбережжя селища Лазурне-1) часів готської війни, коли Феодосій воював з ними і перемагав, готи як кочівники могли бути в наших краях-це підтверджується картами володіння готів2) Феодосій жив і помер (похований) в Константинополі, де був монетний двір, монети могли потрапити до нас через торговців3) монети потрапили з Тендрівської коси або кидалися в море на честь Ахілла.На західному узбережжі Тендрівської коси в давнину знаходилося святилище, присвячене Ахіллу, відомості про яке раніше існувало тільки в стародавніх джерелах, але в 1824 році капітан-лейтенант Критський, який працював на острові Зміїному, беручи участь в будівництві Тендрівського маяка, зацікавився дуже незвичайним для цих місць невеликим пагорбом. При розтині пагорба в ньому виявилося більше 800 грецьких, боспорських, фракійських і римських монет, а також антична кераміка, мармурові плити з текстом присвят і багато іншого. Імовірно в подяку за щасливе плавання моряки приносили в святилище багаті пожертвування Ахіллу.Такі пожертвування могли бути і на узбережжі Лазурного
Поширити в соціальних мережах