Джарилгацький фронт

В 1897 р. у Джарилгацькій затоці відбулися перші масштабні військові навчання. “Висаджував” десант Одеський загін чисельністю 8213 солдат і офіцерів, 16 гармат і 427 коней. У навчаннях брали участь 31 корабель, серед яких: “Три Святителі”, “Георгій-Переможець”, “Арарат” і “Чатир-Даг”, “Катерина ІІ”, крейсер “Пам’ять Меркурія”, канонірські човни “Запорожець”, “Чорноморець” та “Терець”, мінні крейсери “Хазарський” і “Гридень” та 10 міноносців. З часів Д. Адашева острів не бачив такої флотилії. 26 серпня 1897 р. броненосці стали вздовж берега біля Джарилгацької коси, за кілька кілометрів від Скадовська, приготувавшись до бомбардування узбережжя. “Захищав” узбережжя Севастопольський загін, який мав 7050 військових, 22 гармат і 364 коня. Генеральний штаб визнав, що “ворожий” десант вдався.

Ще в 1915 р. “Скадовська дільниця оборони Чорного моря” обладнала на острові Джарилгач постійний пост та розмістила артилерійську батарею. Проте стріляти їй не довелося. З початком громадянської війни ситуація змінилася.

Наприкінці січня 1919 р. в Джарилгацьку затоку ввійшли грецькі та французькі кораблі, висадивши миротворчий контингент в Скадовську та Хорлах. Керівник пробільшовисько налаштованих військ П.І. Таран висунув ультиматум командуючому грецької флотилії адміралу Янікоста, що у разі, якщо його кораблі не покинуть Джарилгацьку затоку, то на Джарилгацькій косі буде встановлено артилерію, котра закриє флоту вихід у відкрите море. Не бажаючи вступати в конфлікт з однією з воюючих сторін, флот покинув затоку.

В липні 1919 р. есмінець “Живий” озброєний двома 75–мм гарматами та двома мінними апаратами, під командуванням Олександра Дмитровича Кисловського, нещодавно отримавшого звання капітана 2-го рангу, обігнувши мис Тарханкут, взяв курс на порти Скадовськ та Хорли. Як вказує один з учасників походу, там все було тихо, оскільки представники радянської влади звідти зникли. Проте, сама команда надовго в Скадовську не залишилася. Команда есмінців “Живого” та “Жаркого” під командуванням штурмана “Живого” – лейтенанта Михайла Глібовича Суботтіна здійснила десант на Тендру, проте не знайшовши там противника повернулися в Скадовськ. Відомо, що “Живий” та “Жаркий” здійснили ще один рейс між Скадовськом та Тендрою та повернулися до Севастополя.

Ще 27 вересня 1919 р. в Джарилгацьку затоку заходив підводний човен білого флоту “Утка”, котрий став на стоянку в Порту Хорли 29 вересня. Командир “Утки” Монастирьов отримав завдання патрулювати Джарилгацьку затоку, й робив це аж до 23 жовтня 1919 р. Відомо, що 21 жовтня 1920 р., коли Скадовськ та Каркінітська затока ще перебувала в руках білої армії, в Джарилгацьку затоку, з бойовою розвідкою заходив підводний човен “АГ-23” червоної армії під керівництвом командира Іконікова.

Наприкінці січня 1920 р. утворено “Загін Каркінітської затоки” на чолі з капітаном 1 рангу В.І. Собецьким. До загону зарахували канонерський човен “Альма” (1–120-мм, 1–75-мм), боліндер, пароплав–базу та декілька катерів. Весною капітан 1-го рангу Собецкий захворів і в командування загоном вступив капітан 1-го рангу І. К. Федяєвський. Джарилгацький маяк знаходився у розпорядженні “Загону Каркінітської затоки”, відповідно на острові розміщувався білогвардійський загін. Вояків білої армії забрав, 5 листопада 1920 р., пароплав “Саратов”, котрий останім полишив Джарилгацьку затоку.

Відразу по тому, в будинках біля Джарилгацького маяку розмістився прикордоний пост “Особливого відділу охорони кордону та узбережжя”. Саме в цьому відділі, в 1921 р., починав свою прикордону кар’єру майбутній міністр державної безпеки УРСР Сергій Романович Савченко.

В подальшому в Джарилгацькій затоці періодично проводили тільки навчання, і останній раз напередодні 22 червня 1941 р. Загін старшого лейтенанта Рибакова з 2-ї бригади торпедних катерів брав участь у спільних з прикордонниками навчаннях по висадці десанту в районі Скадовська. Висадивши умовний десант, загін прибув 21 червня о 23 годині 40 хвилин в Очаків. Навчання закінчилися, з ранку почалася війна. Доречі останіми, 13 вересня 1941 р., Джарилгацьку затоку залишали катери 3-го загону 2-го дивізіону 1-ї Севастопольської бригади торпедних катерів, під керівництвом капітан-лейтенанта К. Ізофатова, котрі вже обстрілювалися німецькими танками з берега.

Відповідно до даних Центрального архіву Міністерства оборони та Центрального Військово-морського архіву СРСР за період Великої Вітчизняної війни в районі острова Джарилгач загинуло або пропало без вісти 33 радянських військовослужбовців. Лейтенанти 2 авіаполку ВПС Чорноморського флоту Георгій Олексійович Лубчів (1915 р.н.) та Андрій Іванович Сивий (1915 р.н.) не повернулися з бойового завдання в районі острова Джарилгач 27 серпня 1941 р. Наступного дня загинули в повітряному бою в районі острова лейтенанти 2 авіаполку Микола Іванович Журавльов (1915 р.н.) та Володимир Юхимович Берзон (1913 р.н.).

Інші 29 – загиблі матроси “Служби спостереження та зв’язку головної бази Чорноморського флоту”. 13 вересня 1941 р. німецькі війська окупували Скадовськ, командування Чорноморського флоту залишило на острові Джарилгач вищезгадану службу. Її метою було спостереження за переміщенням німецьких кораблів i літаків та інформування про це командування флоту в Крим.

Радянська класична версія про події на острові зводиться до того, що 17 моряків на чолi зі старшиною 2 статті Іваном Кочетковим залишилися на острові і вели спостереження. Саме за наводкою “Служби спостереження…” 19 вересня о 4 годині 55 хвилин крейсер “Ворошилов” вийшов у район Скадовська для обстрілу скупчень військ противника. На початку жовтня до “Служби спостереження…” приєдналася група комісара Виноградова. Група провела вдалу вилазку в Новоолексіївку (нині Лазурне), їм вдалося зірвати нафтобазу. При повернені на острів над катером з’явився “Месершміт–110” і впритул став розстрілювати моряків. Загинули 12 з 30 червоноармійців, в тому числі і Виноградов. Згідно радянській версії, 7 листопада 1941 р. (річниця Жовтневої революції) старшина І. Кочетков ще піднімав бойовий дух бійців. Нажаль такою була радянська пропаганда, в якій до знамених дат присвячувалось навіть життя та смерть героїв. За тією ж версією, в середині листопада півтисячний загін німців переміг захисників острова, більшість загинула, кількох полонили, лише радист Микола Сурмач залишився живим. Власне саме з його спогадів і складено оповідь.

Але останні архівні дані та деякі спогади розходяться з традиційною радянською інтерпретацією тих подій. Згідно офіційної версії до 19 вересня 1941 р. німці захопили всю територію Херсонщини, за виключенням острова Тендрівська коса, де війська тримали оборону до 4 листопада 1941 р., потім всіх евакуювали. Острів Джарилгач офіційно вже не був радянською територією. А “Служба спостереження…” фактично перебувала в партизанських умовах, і не до середини листопада, а лише до середини жовтня.

Перше вдале повідомлення служби спостереження було про дислокацію великого скупчення сил противника для майбутнього штурму Перекопу. Насправді, 19 вересня о 11 годині 34 хвилини, крейсер “Ворошилов” почав обстріл скупчень військ противника у районі Скадовська та елеватор. Обстріл закінчився о 11 годині 50 хвилин, коректували артвогонь літаки типу МБР–2. Виконавши бойове завдання, о 19 годині 30 хвилин крейсер повернувся на головну базу, використавши 148 снарядів головного калібру, причому за всю війну використано 703 таких снаряди.

18 вересня 1941 р. у районі острова Джарилгач загинув червонофлотець, електрик зв’язку Осман Мустафа Чауш (1921 р.н.). 26 вересня загинув червонофлотець, писар Петро Леонтійович Григорівський (1907 р.н.). У вересні загинув командир відділення сигнальників, старшина 1 статті Тимофій Григорович Клименко (1914 р.н.). 24 вересня 1941 р. німецькі війська почали наступ на Перекопський перешийок і до 29 вересня захопили його. Радянські війська відійшли на Ішуньскі позиції. Фронт переміщувся все далі і далі від острова.

Дані про комісара Виноградова і його диверсійну групу у радянських істориків явно помилкові. Він не міг прибути на острів на початку жовтня, оскільки 1 жовтня 1941 р. інструктор пропаганди, старший політрук (аналог капітана) Віктор Єлисейович Виноградов (1904 р.н.) загинув вже на острові. Командир відділення сигнальників, старшина 2 статті Іван Васильович Кочетков (1919 р.н.) вже після 1 жовтня не міг керувати службою, він теж в той день загинув смертю героя. Того дня загинули також: командир відділення електриків, старшина 2 статті Сергій Дмитрович Бондін (1917 р.н.), червонофлотці: Микола Семенович Попцов (1922 р.н.), радист Іван Васильович Мороз (1919 р.н.), електрик зв’язку Микола Лук’янович Колєсніков (1914 р.н.), телефоніст Микола Семенович Бойцов (1921 р.н.) та головний зв’язківець Василь Якович Кожем’якін (1921 р.н.).

Після цього над островом став кружляти ворожий літак “Хейнкель–126”. А 10 жовтня 1941р. німці намагалися висадити на острів десант, тоді в бою загинули командир посту сигнальників, старшина 1 статті Григорій Михайлович Нікітас (1908 р.н.) та червонофлотці: сигнальник Лука Мефодійович Балоленко (1910 р.н.), електрики зв’язку Віктор Гнатович Неводничий (1919 р.н.) і Семен Якович Бернгіштейн (1916 р.н.). Радянська версія про те, що німецький десант був відбитий сумнівна, більшість матросів врятувалися ховаючись у дюнах.

Герой Радянського Союзу, полковник Олексій Череватенко в спогадах “Небо Одеси. 1941-й” згадував, що 13 жовтня 1941 р. четверта ескадрилья капітана Агея Єлохіна залишила Одесу і взяла курс на Крим. А.А. Єлохін, разом з начальником штабу полку В.С. Нікітіним, летів на УТІ–4. Через високу хмарність вони потрапили в район острова Джарилгач і здійснили вимушену посадку на нього. Тут вони зустрілися з моряками, котрі розповіли, що німці вже побували на острові та розстріляли полонених червоноармійців і місцевих рибалок. Моряки, як стверджує Олексій Череватенко, врятувалися заховавшись саме у дюнах. А. Єлохін та В. Нікітін пробули на острові чотири дні.

17 жовтня 1941 р. катери розвідувального загону під командуванням капітана Семена Львовича Єрмаша, підібрали пілотів, а разом з ними й 12 матросів “Служби спостереження”. Розвідувальний загін у складі 60 осіб від Джарилгача пішов на Ак–Мечеть, а потім на Євпаторію. При цьому загін знищив склад пального, літак та колону противника. Нажаль гвардії капітан, герой Радянського Союзу Агей Єлохін не залишив нам власних спогадів, оскільки 23 червня 1942 р., по геройські загинув у боях за Харків.

Саме 17 жовтня 1941 р., на острові Джарилгач при висадці німецького десанту, загинули червонофлотці: радист Опанас Іванович Романенко (1913 р.н.), телеграфіст Григорій Васильович Рубцов (1917 р.н.), радист Семен Михайлович Мотлашевський (1921 р.н.), сигнальник Микола Дем’янович Вакулін (1912 р.н.), зв’язківець Павло Арсентійович Григор’єв (1921 р.н.), електрик–зв’язківець Семен Петрович Звягін (1912 р.н.), рульовий Василь Григорович Карнаухов (1909 р.н.), зв’язківець Генріх Петрович Клемят (1920 р.н.), радист Мефодій Антонович Грищенко (1902 р.н.), сигнальник Дмитро Дмитрович Антошкін (1912 р.н.), головний зв’язківець Георгій Варфоломійович Ломідзе (1921 р.н.), радист Василь Григорович Шадорін (1910 р.н.) та зник безвісти електрик–зв’язківець Петро Миронович Гладирьов (1913 р.н.). Смертю хоробрих полягли старшина 2 статті, та радист Олександр Вікторович Лютий (1912 р.н.).

У 12 матросів “Служби спостереження”, котрі залишили острів 17 жовтня 1941 р., не було ні можливостей ні необхідності залишатися на острові до середини листопада. 18 жовтня 1941 р. німці почали наступ на Ішуньскі позиції в Криму і 20 жовтня зайняли їх. 29 жовтня 1941 р. весь Крим був захоплений німецькими військами, Севастополь опинився в облозі. Можливо захищаючи Севастополь загинули й ті 12 матросів, принаймі жодної інформації що вони залишились живими немає.

Незважаючи на певні викривлення фактів радянськими істориками, героїчний подвиг 29 моряків є вражаючим. Джарилгацький фронт вистояв рівно місяць у нерівній і кривавій боротьбі. Щоправда за даними місцевого вйськового комісарту, на острові Джарилгач, знходиться поховання 11 загиблих радянських воїнів.

У пам’ять про подвиг всіх загиблих моряків, 9 травня 1967 р., бiля пристані на косі Глибока, встановлено пам’ятник. Вічна пам’ять загиблим…

У період з листопада 1943 р. i до закінчення війни на острові Джарилгач розташовувався пост спостереження, сповіщення та зв’язку, на якому несли вахту три моряки. Весною 1944 р. над островом був збитий німецький літак “Хейнкель–126”. Він сів на фюзеляж на косі, на світанку п’ять німецьких льотчиків готувалися до відплиття на надувному човні в Крим, в цьому їм завадили два літаки Скадовської авіаційної групи, всі німці після нетривалої перестрілки здалися. В 1944 р. в Джарилгацькій затоці базувалася Очаківська військово-морська база у складі якої перебувала бригада торпедних катерів.
Джерело-https://skadovsk.org/velika-vitchiznyana-vijna-17-37-18-25-04-2019/

Автор публікації

Офлайн 4 години

Vladimir Begun

begun.ks.ua там все коротко про біографічну інформацію
Коментарі: 0Публікації: 81Реєстрація: 03-02-2016
Поширити в соц.мережах
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *