blog logo
Видана електронна версія книги “Там де море зі степами розмовляє” про історію селища Лазурне,Ви можете купити її за посиланням “Українського Авторського порталу”
Для публічного перегляду,присвячується в пам’ять про учасників Другої світової війни селища Лазурне
Бюджетна арифметика розвитку смт.Лазурного за 2019рік
В січні п.р пройшла сесія Лазурненської селищної ради, де затвердили звіт бюджету за 2019рік. Як і завжди обговорень з громадою не було. Та і опубліковані цифри на сайті селради для більшості громадян не всім зрозумілі. Давайте проаналізуємо простою мовою як же виконаний бюджет.
По доходам-отримано 22,8млн.грн і перевиконано планові показники на 111,7%.Основними джерелами наповнення були податкові надходження-11,9млн.грн(52%),доходи від продажу землі-5,8млн.грн(25%)
По видаткам-витрачено 21,1млн.грн,планові показники недовиконані на 8%. Левові частки витрат були на благоустрій-5,4млн.грн(26%),утримання садочка-3,4млн.грн(16%),селищної ради-3,4млн.грн(16%),розвиток території-1,5млн.грн(7%),інші субвенції з місцевого бюджету(школа,садочок,будинок культури та ін)-3,5млн.грн(16,6%).Субвенції на будинок культури та співфінансування будівництва амбулаторії по 557тис.грн та 580тис.грн відповідно.
Загалом спрацювали з профіцитом(доходи перевищують видатки) в 1,7млн.грн. Начебто і непогано проте якщо глянути в глибину- проблем багато.
Основні:
-недосконале планування бюджету
-невикористані резерви наповнення місцевого бюджету,в т.ч.турзбору
-відсутня система контролю виконання бюджету,особливо з участю громадськості та ін.
Наприклад, в порівнянні з Щасливцевською селрадою Генічеського району(наш курортний конкурент) різниця в плануванні доходної частини становить по Лазурному 2,4млн.грн,Щасливцево всього 42тис.грн. Частка турзбору в загальних доходах становить 8 проти 9%,частка податкових надходжень становить відповідно 52% проти 67%.
Щодо відкритості бюджету, то подивіться на сайт селради Щасливцево і Лазурного і все стане ясно.
Ось така картина якщо коротко.
Про окремі історичні факти розподілу землі причорномор'я
Сьогодні нагальним є питання продажу земель. При вивчені історичних матеріалів щодо доповнення історії Півдня України, в т.ч смтЛазурне натрапив на цікаві факти. Вони свідчать, що в ті часи при розподілу земель були ганебні промахи. Ось, що писав в 1885р Завадовський А.Г. -автор книги “Сто лет жизни Тавриди..”-“..в Таврической области до полумилиона продано казеной земли за безценок: – надворному советнику Уманцу, титулярному советнику Барабашу и губернскому секретаря Аверкиеву – по 1р20коп за десятину , чему и верить даже нельзя, судя по богатству тамошних земель и что те же чиновники ввели в обряд продажу каждым татарином своего участка-без разбора составляет ли онный собственность продавца , или не составляет его. Известно, чо этим Указом , для исследований крымских злоупотреблений , была Высочайше утверждена особая комиссия результаты которой вероятно , тлеют в нашем губернском архиве, к которому доступ частному лицу невозможно. И потому я заканчиваю при этом колонизацию Крыма “. Чи будуть враховувати сьогодні, ті хто кличе про негайну продаж наших земель, вже набутий нашою історією шлях розподілу земель?
Исторические факты развития овцеводства.Имение Рувье и Вассаль
В 1804г в Н-Софиевке образована овчарня с электоральными породами овец.Стадо происходило от чистокровных испанских овец, вывезенных Рувье и Вассалем непосредственно из Испании.С 1880г состоялось скрещивание с 40 французскими баранами,купленными в национальной племенной овчарни Рамбулье. С 1880г стадо овец переводится на камволь.
Порода тонкорунных овец рамбулье относится к шёрстно-мясному направлению. Эта порода овец также известна как рамбулье мериносы или французские мериносы. Порода рамбулье образовалась путем скрещивания нескольких типов испанских мериносов с английской длинношерстной породой овец еще в XVIII веке на Королевской Овчарне французского короля Луи XVI в Рамбулье. Мериносы отличаются от остальных пород овец высоким качеством камвольной (чёсаной) шерсти, состоящей из тонких (15–25 мкм) мягких волокон. Порода тонкорунных овец рамбулье относится к шёрстно-мясному направлению.
Джарилгацький фронт
В 1897 р. у Джарилгацькій затоці відбулися перші масштабні військові навчання. “Висаджував” десант Одеський загін чисельністю 8213 солдат і офіцерів, 16 гармат і 427 коней. У навчаннях брали участь 31 корабель, серед яких: “Три Святителі”, “Георгій-Переможець”, “Арарат” і “Чатир-Даг”, “Катерина ІІ”, крейсер “Пам’ять Меркурія”, канонірські човни “Запорожець”, “Чорноморець” та “Терець”, мінні крейсери “Хазарський” і “Гридень” та 10 міноносців. З часів Д. Адашева острів не бачив такої флотилії. 26 серпня 1897 р. броненосці стали вздовж берега біля Джарилгацької коси, за кілька кілометрів від Скадовська, приготувавшись до бомбардування узбережжя. “Захищав” узбережжя Севастопольський загін, який мав 7050 військових, 22 гармат і 364 коня. Генеральний штаб визнав, що “ворожий” десант вдався.

Ще в 1915 р. “Скадовська дільниця оборони Чорного моря” обладнала на острові Джарилгач постійний пост та розмістила артилерійську батарею. Проте стріляти їй не довелося. З початком громадянської війни ситуація змінилася.

Наприкінці січня 1919 р. в Джарилгацьку затоку ввійшли грецькі та французькі кораблі, висадивши миротворчий контингент в Скадовську та Хорлах. Керівник пробільшовисько налаштованих військ П.І. Таран висунув ультиматум командуючому грецької флотилії адміралу Янікоста, що у разі, якщо його кораблі не покинуть Джарилгацьку затоку, то на Джарилгацькій косі буде встановлено артилерію, котра закриє флоту вихід у відкрите море. Не бажаючи вступати в конфлікт з однією з воюючих сторін, флот покинув затоку.

В липні 1919 р. есмінець “Живий” озброєний двома 75–мм гарматами та двома мінними апаратами, під командуванням Олександра Дмитровича Кисловського, нещодавно отримавшого звання капітана 2-го рангу, обігнувши мис Тарханкут, взяв курс на порти Скадовськ та Хорли. Як вказує один з учасників походу, там все було тихо, оскільки представники радянської влади звідти зникли. Проте, сама команда надовго в Скадовську не залишилася. Команда есмінців “Живого” та “Жаркого” під командуванням штурмана “Живого” – лейтенанта Михайла Глібовича Суботтіна здійснила десант на Тендру, проте не знайшовши там противника повернулися в Скадовськ. Відомо, що “Живий” та “Жаркий” здійснили ще один рейс між Скадовськом та Тендрою та повернулися до Севастополя.

Ще 27 вересня 1919 р. в Джарилгацьку затоку заходив підводний човен білого флоту “Утка”, котрий став на стоянку в Порту Хорли 29 вересня. Командир “Утки” Монастирьов отримав завдання патрулювати Джарилгацьку затоку, й робив це аж до 23 жовтня 1919 р. Відомо, що 21 жовтня 1920 р., коли Скадовськ та Каркінітська затока ще перебувала в руках білої армії, в Джарилгацьку затоку, з бойовою розвідкою заходив підводний човен “АГ-23” червоної армії під керівництвом командира Іконікова.

Наприкінці січня 1920 р. утворено “Загін Каркінітської затоки” на чолі з капітаном 1 рангу В.І. Собецьким. До загону зарахували канонерський човен “Альма” (1–120-мм, 1–75-мм), боліндер, пароплав–базу та декілька катерів. Весною капітан 1-го рангу Собецкий захворів і в командування загоном вступив капітан 1-го рангу І. К. Федяєвський. Джарилгацький маяк знаходився у розпорядженні “Загону Каркінітської затоки”, відповідно на острові розміщувався білогвардійський загін. Вояків білої армії забрав, 5 листопада 1920 р., пароплав “Саратов”, котрий останім полишив Джарилгацьку затоку.

Відразу по тому, в будинках біля Джарилгацького маяку розмістився прикордоний пост “Особливого відділу охорони кордону та узбережжя”. Саме в цьому відділі, в 1921 р., починав свою прикордону кар’єру майбутній міністр державної безпеки УРСР Сергій Романович Савченко.

В подальшому в Джарилгацькій затоці періодично проводили тільки навчання, і останній раз напередодні 22 червня 1941 р. Загін старшого лейтенанта Рибакова з 2-ї бригади торпедних катерів брав участь у спільних з прикордонниками навчаннях по висадці десанту в районі Скадовська. Висадивши умовний десант, загін прибув 21 червня о 23 годині 40 хвилин в Очаків. Навчання закінчилися, з ранку почалася війна. Доречі останіми, 13 вересня 1941 р., Джарилгацьку затоку залишали катери 3-го загону 2-го дивізіону 1-ї Севастопольської бригади торпедних катерів, під керівництвом капітан-лейтенанта К. Ізофатова, котрі вже обстрілювалися німецькими танками з берега.

Відповідно до даних Центрального архіву Міністерства оборони та Центрального Військово-морського архіву СРСР за період Великої Вітчизняної війни в районі острова Джарилгач загинуло або пропало без вісти 33 радянських військовослужбовців. Лейтенанти 2 авіаполку ВПС Чорноморського флоту Георгій Олексійович Лубчів (1915 р.н.) та Андрій Іванович Сивий (1915 р.н.) не повернулися з бойового завдання в районі острова Джарилгач 27 серпня 1941 р. Наступного дня загинули в повітряному бою в районі острова лейтенанти 2 авіаполку Микола Іванович Журавльов (1915 р.н.) та Володимир Юхимович Берзон (1913 р.н.).

Інші 29 – загиблі матроси “Служби спостереження та зв’язку головної бази Чорноморського флоту”. 13 вересня 1941 р. німецькі війська окупували Скадовськ, командування Чорноморського флоту залишило на острові Джарилгач вищезгадану службу. Її метою було спостереження за переміщенням німецьких кораблів i літаків та інформування про це командування флоту в Крим.

Радянська класична версія про події на острові зводиться до того, що 17 моряків на чолi зі старшиною 2 статті Іваном Кочетковим залишилися на острові і вели спостереження. Саме за наводкою “Служби спостереження…” 19 вересня о 4 годині 55 хвилин крейсер “Ворошилов” вийшов у район Скадовська для обстрілу скупчень військ противника. На початку жовтня до “Служби спостереження…” приєдналася група комісара Виноградова. Група провела вдалу вилазку в Новоолексіївку (нині Лазурне), їм вдалося зірвати нафтобазу. При повернені на острів над катером з’явився “Месершміт–110” і впритул став розстрілювати моряків. Загинули 12 з 30 червоноармійців, в тому числі і Виноградов. Згідно радянській версії, 7 листопада 1941 р. (річниця Жовтневої революції) старшина І. Кочетков ще піднімав бойовий дух бійців. Нажаль такою була радянська пропаганда, в якій до знамених дат присвячувалось навіть життя та смерть героїв. За тією ж версією, в середині листопада півтисячний загін німців переміг захисників острова, більшість загинула, кількох полонили, лише радист Микола Сурмач залишився живим. Власне саме з його спогадів і складено оповідь.

Але останні архівні дані та деякі спогади розходяться з традиційною радянською інтерпретацією тих подій. Згідно офіційної версії до 19 вересня 1941 р. німці захопили всю територію Херсонщини, за виключенням острова Тендрівська коса, де війська тримали оборону до 4 листопада 1941 р., потім всіх евакуювали. Острів Джарилгач офіційно вже не був радянською територією. А “Служба спостереження…” фактично перебувала в партизанських умовах, і не до середини листопада, а лише до середини жовтня.

Перше вдале повідомлення служби спостереження було про дислокацію великого скупчення сил противника для майбутнього штурму Перекопу. Насправді, 19 вересня о 11 годині 34 хвилини, крейсер “Ворошилов” почав обстріл скупчень військ противника у районі Скадовська та елеватор. Обстріл закінчився о 11 годині 50 хвилин, коректували артвогонь літаки типу МБР–2. Виконавши бойове завдання, о 19 годині 30 хвилин крейсер повернувся на головну базу, використавши 148 снарядів головного калібру, причому за всю війну використано 703 таких снаряди.

18 вересня 1941 р. у районі острова Джарилгач загинув червонофлотець, електрик зв’язку Осман Мустафа Чауш (1921 р.н.). 26 вересня загинув червонофлотець, писар Петро Леонтійович Григорівський (1907 р.н.). У вересні загинув командир відділення сигнальників, старшина 1 статті Тимофій Григорович Клименко (1914 р.н.). 24 вересня 1941 р. німецькі війська почали наступ на Перекопський перешийок і до 29 вересня захопили його. Радянські війська відійшли на Ішуньскі позиції. Фронт переміщувся все далі і далі від острова.

Дані про комісара Виноградова і його диверсійну групу у радянських істориків явно помилкові. Він не міг прибути на острів на початку жовтня, оскільки 1 жовтня 1941 р. інструктор пропаганди, старший політрук (аналог капітана) Віктор Єлисейович Виноградов (1904 р.н.) загинув вже на острові. Командир відділення сигнальників, старшина 2 статті Іван Васильович Кочетков (1919 р.н.) вже після 1 жовтня не міг керувати службою, він теж в той день загинув смертю героя. Того дня загинули також: командир відділення електриків, старшина 2 статті Сергій Дмитрович Бондін (1917 р.н.), червонофлотці: Микола Семенович Попцов (1922 р.н.), радист Іван Васильович Мороз (1919 р.н.), електрик зв’язку Микола Лук’янович Колєсніков (1914 р.н.), телефоніст Микола Семенович Бойцов (1921 р.н.) та головний зв’язківець Василь Якович Кожем’якін (1921 р.н.).

Після цього над островом став кружляти ворожий літак “Хейнкель–126”. А 10 жовтня 1941р. німці намагалися висадити на острів десант, тоді в бою загинули командир посту сигнальників, старшина 1 статті Григорій Михайлович Нікітас (1908 р.н.) та червонофлотці: сигнальник Лука Мефодійович Балоленко (1910 р.н.), електрики зв’язку Віктор Гнатович Неводничий (1919 р.н.) і Семен Якович Бернгіштейн (1916 р.н.). Радянська версія про те, що німецький десант був відбитий сумнівна, більшість матросів врятувалися ховаючись у дюнах.

Герой Радянського Союзу, полковник Олексій Череватенко в спогадах “Небо Одеси. 1941-й” згадував, що 13 жовтня 1941 р. четверта ескадрилья капітана Агея Єлохіна залишила Одесу і взяла курс на Крим. А.А. Єлохін, разом з начальником штабу полку В.С. Нікітіним, летів на УТІ–4. Через високу хмарність вони потрапили в район острова Джарилгач і здійснили вимушену посадку на нього. Тут вони зустрілися з моряками, котрі розповіли, що німці вже побували на острові та розстріляли полонених червоноармійців і місцевих рибалок. Моряки, як стверджує Олексій Череватенко, врятувалися заховавшись саме у дюнах. А. Єлохін та В. Нікітін пробули на острові чотири дні.

17 жовтня 1941 р. катери розвідувального загону під командуванням капітана Семена Львовича Єрмаша, підібрали пілотів, а разом з ними й 12 матросів “Служби спостереження”. Розвідувальний загін у складі 60 осіб від Джарилгача пішов на Ак–Мечеть, а потім на Євпаторію. При цьому загін знищив склад пального, літак та колону противника. Нажаль гвардії капітан, герой Радянського Союзу Агей Єлохін не залишив нам власних спогадів, оскільки 23 червня 1942 р., по геройські загинув у боях за Харків.

Саме 17 жовтня 1941 р., на острові Джарилгач при висадці німецького десанту, загинули червонофлотці: радист Опанас Іванович Романенко (1913 р.н.), телеграфіст Григорій Васильович Рубцов (1917 р.н.), радист Семен Михайлович Мотлашевський (1921 р.н.), сигнальник Микола Дем’янович Вакулін (1912 р.н.), зв’язківець Павло Арсентійович Григор’єв (1921 р.н.), електрик–зв’язківець Семен Петрович Звягін (1912 р.н.), рульовий Василь Григорович Карнаухов (1909 р.н.), зв’язківець Генріх Петрович Клемят (1920 р.н.), радист Мефодій Антонович Грищенко (1902 р.н.), сигнальник Дмитро Дмитрович Антошкін (1912 р.н.), головний зв’язківець Георгій Варфоломійович Ломідзе (1921 р.н.), радист Василь Григорович Шадорін (1910 р.н.) та зник безвісти електрик–зв’язківець Петро Миронович Гладирьов (1913 р.н.). Смертю хоробрих полягли старшина 2 статті, та радист Олександр Вікторович Лютий (1912 р.н.).

У 12 матросів “Служби спостереження”, котрі залишили острів 17 жовтня 1941 р., не було ні можливостей ні необхідності залишатися на острові до середини листопада. 18 жовтня 1941 р. німці почали наступ на Ішуньскі позиції в Криму і 20 жовтня зайняли їх. 29 жовтня 1941 р. весь Крим був захоплений німецькими військами, Севастополь опинився в облозі. Можливо захищаючи Севастополь загинули й ті 12 матросів, принаймі жодної інформації що вони залишились живими немає.

Незважаючи на певні викривлення фактів радянськими істориками, героїчний подвиг 29 моряків є вражаючим. Джарилгацький фронт вистояв рівно місяць у нерівній і кривавій боротьбі. Щоправда за даними місцевого вйськового комісарту, на острові Джарилгач, знходиться поховання 11 загиблих радянських воїнів.

У пам’ять про подвиг всіх загиблих моряків, 9 травня 1967 р., бiля пристані на косі Глибока, встановлено пам’ятник. Вічна пам’ять загиблим…

У період з листопада 1943 р. i до закінчення війни на острові Джарилгач розташовувався пост спостереження, сповіщення та зв’язку, на якому несли вахту три моряки. Весною 1944 р. над островом був збитий німецький літак “Хейнкель–126”. Він сів на фюзеляж на косі, на світанку п’ять німецьких льотчиків готувалися до відплиття на надувному човні в Крим, в цьому їм завадили два літаки Скадовської авіаційної групи, всі німці після нетривалої перестрілки здалися. В 1944 р. в Джарилгацькій затоці базувалася Очаківська військово-морська база у складі якої перебувала бригада торпедних катерів.
Джерело-https://skadovsk.org/velika-vitchiznyana-vijna-17-37-18-25-04-2019/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *