Взнайте першими

Книгу про історію селища Лазурне можете придбати в електронній версії
Морской спецназ черноморского флота в годы великой отечественной войны и его действия на острове Джарылгач
Непосредственное руководство созданием этой части флотского спецназа осуществлял офицер разведотдела майор Ермаш Семен Львович, который до начала Великой Отечественной войны проходил службу в пограничных войсках НКВД. Он же в дальнейшем отвечал в разведотделе за действия этого разведотряда. Набор личного состава отряда проводился около трех недель, на строго добровольных началах, среди матросов, старшин и мичманов, направленных до этого в Учебный отряд для формирования на его базе частей морской пехоты.Командир и комиссар отряда в ходе боевой и тактической подготовки личного состава добивались, чтобы каждый из будущих спецназовцев умел управлять автомобилем и мотоциклом. Некоторых даже отправляли в одну из частей береговой обороны, и там они учились водить танки. Кроме этого учили рукопашному бою, приемам борьбы самбо. Среди личного состава отряда нашлись боксеры, борцы. Они тоже в свободное от плановых занятий время делились своим спортивным опытом с другими. Дневные походы скоро уступили место ночным, причем шли без компаса. Тщательно изучалась топография, и чуть ли не каждый день проводились специальные уроки немецкого и румынского языков. Большое внимание уделялось практике обращения с различными образцами стрелкового оружия и ручных гранат, как своих систем, так и противника. Первой боевой операцией разведотряда стала высадка 25 октября 1941 года на остров Джарылгач, где находился один их постов Службы наблюдения и связи (СНиС) флота, с которым прервалась связь. В этой высадке приняли участие 60 спецназовцев. Операцией непосредственно руководили курировавший этот отряд в разведотделе флота майор С. Ермаш и комиссар отряда У. Латышев. В ходе высадки на остров Джарылгач было обнаружено, что он занят немцами, которые несколькими днями ранее уничтожили на нем пост СНиС и оставили там свое подразделение. В ходе завязавшегося боя флотскими спецназовцами были уничтожены 16 немецких солдат и один офицер. После уничтожения немецкого гарнизона острова отряд взорвал находившийся на нем маяк и склад горючего, также были уничтожены находившиеся там немецкие плавсредства. К сожалению,первая группа разведотряда погибла. Группа действовала на окраине Евпатории до 14 января 1942 года, когда она была обнаружена противником и приняла последний бой, длившийся 12 часов. Затем от Латышева поступила последняя радиограмма: «Мы подрываемся на своих гранатах. Прощайте!». В живых остался только один разведчик – краснофлотец Василюк, который бросился в зимнее море и проплыл от места боя несколько километров и затем, выбравшись на сушу, через несколько суток добрался до Севастополя. Источник-Константин Колонтаев Крым: битва спецназов © Колонтаев К., 2015 © ООО «ТД Алгоритм», 2015
Засновику селища Лазурне в цьому році -260 роковини з Дня народження, історичні факти про нього
Вільгельм Рув’є є ініціатором перших поселень на території селища Лазурне(бувша економія Софіївка), тоді коли в 1803році розпочалося межування цих земель. Ці землі були надані йому для розведення вівчарства, 25000десятин (по одній десятині на вівцю) з видачею в позику 100000рублів, в число яких царський Уряд Російської імперії сам прийняв на себе купити у князя Естергазі, овець на 90000 австрійских гульденів. Він вважав головною перешкодою в розвитку цієї галузі господарства заборону на вивезення за кордон вовни і сировини з шкіри. Вже в 1804 р першим привіз до Півдні України племінних тонкорунних овець з Іспанії , французький купець повинен був не тільки створити велике господарство, довівши поголів’я худоби до 100 тис.голів, а й навчати населення методам ведення господарства , а також продавати овець всім бажаючим за доступними цінами . В 1804році Рув’є та Вассаль придбали в різних особливо відомих саксонських кошарах 487 баранів і 948 маток відмінного електорального племені мериносів, яких і привезли на Південь України. Справа розпочата Рув’є та Вассалом успішно продовжувалася нащадками, які мали стадо в 100тис.голів в своїх маєтках. До 1880року стадо зберігалося без найменшої домішки сторонньої крові, доставляючи високо-тонкорунну суконну шерсть. Саме у вівчарстві В. Рув’є вдалося домогтися значних результатів.
Рув’є висував ідеї комплексного розвитку півострова Крим, звертав увагу на найбільш перспективні, на його думку, галузі господарства. Проект цінний як історичне джерело тим, що дає уявлення про бачення перспектив розвитку Таврійської губернії .
 Основні ідеї В. Рув’є з розвитку господарства півострова полягали в наступному: «1-е. завести мануфактури кращого мила, яке добротою своєю не поступатиметься венеціанському. 2-е, горілчаної завод для продукування різних сортів французьких горілок і лікерів. 3-е, навчити жителів Криму готувати і зберігати старі вина. 4-е, завести скляний завод. 5-е, розмножити шовковиці і шовкових черв’яків. 6-е, завести верф для побудови купецьких судів. 7-е, побудувати завод, щоб робити солонини, солі і рибного Просолов. 8-е, збори і виготовлення барюлі або травної жадали для мильного і скляного заводу. 9-е, розведення алізара або гаранцу(рослини ) для покраски паперової пряжі. 10-е, заснувати Комерційну контору для зносин з Константинополем та іншими дружніми портами на Середземному морі ».
Для реалізації задуманого комерції радник просив «землю, що складається під скасованим в Старому Криму шовковим заводом з належними до нього будівлями та 150 десятин лісів в окрузі Старого Криму. Дозволити переселитися в Крим дружині його з дітьми , 50-ти художникам різного уміння з дружинами їх і дітьми з гішпанцев, греків та італійців », за поведінку яких він відповідає”.Переселення такої значної кількості фахівців викликало інтерес як у місцевої влади, так і в центральних органах. Одна з пропозицій В. Рув’є стосувалося відновлення обсягів рибної ловлі до тих, які здійснювалися генуезцями за часів існування італійських колоній в Криму.Проект В. Рув’є, залишився незатребуваним. Його пропозиції були розглянуті владою через 10 років після подачі. Центральні органи влади були готові виділяти землю для розвитку господарства, проте прагнули уникати значних державних капіталовкладень. Причинами цього були масштабні військові конфлікти початку XIX ст., недолік державних коштів і т.д.
Більше інформації про Вільгельма Рув’є та його родину описано в книзі “Там де море зі степами розмовляє”

Джерело:
– В.Бігун,М.Тарасова книга “Там де море зі степами розмовляє”
-Кравчук А.С.УДК (908:332.1)(470)Крым
Вильгельмин (Гильом) Рувье и его проект развития КрымаЭлектронное научное издание Альманах Пространство и Время Т. 14. Вып. 1 • 2017 КРЫМОВЕДЕНИЕ

Теоретичні версії потрапляння римських монет на узбережжя Лазурного
Теорії потрапляння римських монет на узбережжя селища Лазурне-1) часів готської війни, коли Феодосій воював з ними і перемагав, готи як кочівники могли бути в наших краях-це підтверджується картами володіння готів2) Феодосій жив і помер (похований) в Константинополі, де був монетний двір, монети могли потрапити до нас через торговців3) монети потрапили з Тендрівської коси або кидалися в море на честь Ахілла.На західному узбережжі Тендрівської коси в давнину знаходилося святилище, присвячене Ахіллу, відомості про яке раніше існувало тільки в стародавніх джерелах, але в 1824 році капітан-лейтенант Критський, який працював на острові Зміїному, беручи участь в будівництві Тендрівського маяка, зацікавився дуже незвичайним для цих місць невеликим пагорбом. При розтині пагорба в ньому виявилося більше 800 грецьких, боспорських, фракійських і римських монет, а також антична кераміка, мармурові плити з текстом присвят і багато іншого. Імовірно в подяку за щасливе плавання моряки приносили в святилище багаті пожертвування Ахіллу.Такі пожертвування могли бути і на узбережжі Лазурного
Проблеми відкритості історичних знахідок
Всі ми цікавимося історією, хто в архівах, хто читає книжки чи дивиться фільми, хто шукає предмети в морі чи землі для колекцій та продажу. Ні для кого не секрет, що українська і світова наука значно зробила крок вперед завдяки діяльності пошуковців-аматорів, які повертають з небуття пам’ятники культури з місць і територій, абсолютно безперспективних з точки зору офіційної археології. Історичними цінностями цікавляться і керівники держави, народні обранці. Чудова виставка була у польському Щецині українського музею «Платар», співвласником якого є Сергій Тарута(народний депутат, а зараз кандидат у Президенти України), де на показ було виставлено збірку артефактів від часів Трипільської культури і до Київської Русі Та і екс-президент України Віктор Ющенко є прихильником старовини, його колекції трипільських старожитностей експонувалися в Україні, Європі та США. Можливості демонструвати історичні знахідки сьогодні велика проблема адже до сих пір законодавство з цього питання не врегульовано і археологи та громадськість справедливо вказують на недоліки, критикують звідки це все береться?. Люди кажуть, одним можна, а чому не можна мені і як сприяє держава відкрито казати всьому світу-я знайшов історичний артефакт, чи мушу я отримати за це винагороду? От і нещодавно при спробі перетину кордону з Польщею прикордонники впіймали хлопця з монетами, датованими початком XVII століття, часів Сигізмунда I, Катерини II, Олександра II, Єлизавети II, античні і польські монети, монети часів СРСР та інші. Звісно, людина хоче на цьому заробити на ринку артефактів. Лише на сайті OLX по Херсонській області оголошення про продаж монет з 18 населених пунктів регіону, ціна яких від 100 до 35тис.грн і більше. В цілому можливо знайти на аукціонах тисячі лотів. Законодавчі заборони заганяють історію в тінь, а зміни не вносяться. Наприклад, до Закону України «Про охорону археологічної спадщини» вони приймалися аж в 2012році. В ньому написано, що «всі археологічні пам’ятки та предмети повинні обліковуватись, незалежно від форми власності але як здійснювати леґалізацію скарбів . Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних та підводних робіт для пошуку об’єктів археологічної спадщини або пов’язаних з ними рухомих предметів за відсутності передбаченого законом дозволу, зокрема на використання металошукачів, детекторів неоднорідності ґрунту чи будь-якого іншого пошукового обладнання або відповідної технології, є незаконним.» Практика свідчить, що до сих пір механізм легалізації скарбів не досконалий.Були спроби внесення поправок до законодавства, зокрема ліцензування використання детекторів металу та подібного пошукового обладнання, яке унеможливлювало застосовувати ці прилади задля вільного пошуку, обов’язкове зарахування приватних археологічних предметів та колекцій, які існують на момент ухвалення закону, до недержавної частини Музейного фонду України та інші, проте ще не прийняті. Є думки про те, що потрібно зобов’язати антикварів не брати незаконний товар, що кілька знизить привабливість заняття розкопками. Заборона металошукачів нічого не дасть. Давайте заборонимо автомобілі, тому що у нас відбуваються ДТП. (…) Треба взяти ситуацію під контроль і дати людям працювати в легальних рамках. А як це зробити щоб було легально та вигідно? Поки лише роздуми. На мій погляд, поки альтернативи ліцензуванню немає, що і показує зарубіжний досвід. Можливо і сам ринок артефактів необхідно змінювати, вивчати можливості залучення до нього музеїв, створенню пільгових умов продажу артефактів, необхідно шукати шляхи вирішення проблем. При написанні статті використовувалися матеріали сайтів: https://zbruc.eu/node/55355 https://bykvu.com/bukvy/108855-na-granitse-s-polshej-obnaruzhili-krupnejshuyu-partiyu-starinnykh-monet
Експозиція у Щецині
История строительства моста через р.Днепр возле Херсона
Поширити в соц.мережах
  • 27
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  • 3
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *